Вишиванка

Весільні рушники у традиції Центральної та Лівобережної України

весільний рушник благословення дерево життя

Як тільки ми стали на поріг дослідження традицій українського весільного рушника, зрозуміли, що цей шлях довгий і наповнений захопливими історіями. З радістю та надією, хочемо ділитися цими знаннями з Вами. Адже кожен вишитий сьогодні рушник – вклад у збереження нашої української ідентичності.

Що варто знати про вишиті рушники?

По-перше, їх ніколи не вишивали просто для декорації. Кожен візерунок щось означав, а кожен рушник – виконував дуже важливу місію.

Етимологія

Слово “рушник” походить від слова “рух”. Тобто символізує дорогу. Полотно, на якому вишивали – це шлях людини від народження до смерті.
Наприклад, на Лівобережжі (Київщина, Чернігівщина) перед народженням дитини майбутня мама вишивала рушник. На нього баба-повитуха викладала новонароджене немовля. Потім тим рушником мама заводила дитину під час весілля на посад. Зрештою, цим рушником опускали труну в могилу. Три найважливіші події життя – один рушник.
“Тричі людина дивна буває: коли родиться, жениться, помирає”, – народна мудрість.

Види традиційних рушників

Рушники поділяють на декілька видів, серед яких:

  • кілкові – з двома однаковими кінцями, призначені для того, щоб їх вішали на кілок: над образами, вікнами, дверима тощо;
  • “на жердку” – з одним вишитим кінцем або двома різними, щоб змінювати залежно від календаря;
  • плечові (для старостів на весіллі) та багато інших.

Найбільше рушників готували для весілля – для сватів, на вінчальні ікони, на коровай, у церкву, для благословення. Останній – обов’язково мала вишивати майбутня наречена. Це – головний рушник, якому приділяли найбільше уваги.

Всього до весілля потрібно було вишити чимало рушників (звісно, залежно від регіону та статку дівчини). Та й зараз у сучасному весільному обряді потрібно від 7 до 10 рушників.

Український весільний рушник

У весільних рушників тридільна структура:

  • внизу (база) – Світ підземний (Нав), минуле;
  • середня частина – Світ земний (Яв), проявлений у теперішньому часі – дерево роду;
  • верхня частина – Світ Небесний (Прав), майбутнє – все, що над деревом.

Важливо! Не варто “призначати” кожному родичеві окремий елемент дерева. Це все – про символізм та образність.

Весільний рушник має два кінці – чоловічий та жіночий. Починають вишивати з “чоловічого” боку – активного. Переважно на початку роботи відчувається запал, який вишивальниця вкладає у кожен шов. Їй хочеться якнайшвидше вишити, робота просувається швидко, результат тішить око. Другий бік вже не так весело вишивати, бо це вже повторення. Енергії стає все менше. Відповідно, цю частину називають пасивною, тобто жіночою.

Для того, щоб чоловік і жінка стали на “свої” кінці, дівчина робила спеціальні позначки. Адже вірила, що від цього залежить розподілення ролей у майбутній сім’ї. Кожен має бути на своєму місці – це одна з важливих ознак традиційного устрою.

Дерево роду

Це – основний елемент українського весільного рушника. Дерево роду має бути симетричним. Його складові:

  • пряма вісь;
  • першооснова;
  • гілки опущені додолу (родичі, які вже не з нами);
  • гілки, що тягнуться до неба;
  • центральна квітка.

Посередині рушника – біле полотно. Дуже часто не зашите, без вишивки та оздоблень. Воно символізує Боже благословення, яке живить дерево роду.

На рушник не ставали ногами, тільки колінами.

Весільний рушник не можна передавати дітям, онукам чи іншим родичам. Це – історія однієї пари.

Після вінчання рушник ховають і більше не використовують. Не вішають над образами, не стелять вдруге. Це потаємний символ вінчання, який оберігає, захищає та наділяє родину , дім позитивною енергетикою.

Далі буде…

Тема українського рушника – масштабна і несправедливо знецінена. “Світ Льону” радо приєднується до відродження такої багатої української традиції. У майбутніх публікаціях обов’язково поговоримо про рушники і про те, чому вони ніколи не були декорацією. Це дещо більше.

Залишити відповідь