Інтерв’ю

Анютка Кривошей: “Потрібно берегти традиції”

aniytka_kryvishej

“Світ Льону” – це не тільки полиці в магазинах. Це величезна спільнота людей з однаковими цінностями. Потужна армія борців за традиції та натуральність. Пишаємося Вами! І з радістю розповідатимемо про кожного, хто  надихає нас на великі справи.

Сьогодні хочемо розповісти про Анютку Кривошей. Майстриню, з якою захотілося дружити з першого погляду. Світла, щира і з неозорим внутрішнім світом. Зрештою, вона все сама по себе розповість. Публікуємо пряму мову з душевного інтерв’ю для “Світ Льону”.

Початок нової ери

В Україну я переїхала у 2008 році. Сама родом зі Санкт-Петербурга. Українського коріння не маю. Принаймні з того, що мені відомо. Адже на всі питання про історію родини дореволюційного періоду мені не відповідали. В Україну поїхала виходити заміж (сміється, – ред.). Мій чоловік – харків’янин.

На українську мову переходили разом із чоловіком. У 2019 році. Зараз я ще вчуся. Багато читаю, слухаю, намагаюся виправляти сама себе.

Перші шви

Вперше голку взяла в руки у 2005 році. Тоді й купила свій перший набір для вишивання. Вишивала багато картин, навіть свекруху “підсадила” (сміється, – ред.). Але з часом картинки перестали захоплювати, тож я вирішила вишити сорочку для новонародженого похресника.

Захотілося і собі сорочку. Дуже довго шукала взір, купувала журнали, книги, шукала інформацію. Дуже мріяла про книгу “Борщівська сорочка” (йдеться про перше видання, – ред.). Цю мрію подарував чоловік. Купив за шалені гроші у якихось перекупів. За тією книжкою я навчалася вишивати.

У мене якось все складалося навпаки. Спершу вишивала, а потім шукала в інтернеті назви швів. Потім, коли почала вчитися у Людмили Руссу, мені порадили атестуватися у Національну спілку майстрів народного мистецтва України. Так я стала майстром народної вишивки ще до завершення навчання.

Раніше займалася медициною. А потім перевернула своє життя з ніг на голову та зайнялася вишиванням. Кожного разу, коли сама себе запитую, чи правильно зробила, відповідаю: так! Все так, як має бути.

Поширення цінностей

Зараз вишивка – основне моє заняття. Спершу вишивала для дітей, чоловіка, родини. Потім перейшла на рівень замовлень. Тепер – навчаю.

Веду ютуб-канал з уроками різних технік та декоративних швів. На його базі створили клуб “Семплер”. Навчаємо всього, що може знадобитися, коли починаєш вишивати сорочку. Як робити заміри, вибирати тканину, які бувають варіанти візерунків.

Урок найпростішого варіанту блекворку та різнокольорової коси рахункової лиштви

Посилання на ютуб-канал Анютки Кривошей.

На уроках розповідаємо про регіональну вишивку. Це дуже важливо, бо не завжди всім ходити в маках та вишивати хрестиком (сміється, – ред.). У нас дуже багаті традиції, які потрібно розвивати і відновлювати.

Зараз працюємо тільки онлайн, але плануємо офлайн-навчання у Броварах, де я буду керівником. Хочемо створити жіноче коло, де кожна зможе відволіктися від буденних справ.

Мені дуже подобається, коли жінка не прагне бути схожою на інших. І ось ця вишивка, яку ми створюємо, навіть невеличкі унікальні елементи – це про індивідуальність. 

Сорочка-душа

У МЕНЕ Є СОРОЧКА, ЯКА НА ВСЕ ЖИТТЯ

Як душа. Перша авторська – від підбору кольорів до зшивання. Все робила самостійно. Зробила її за три тижні. Бо розуміла, що дуже цього потребую.

Коли я вишивала цю сорочку, навіть вірш написала. Вперше й українською.

Свою душу вишиваю
кольоровими нитками.
Вся любов, що відчуваю,
в ній живе, як я сама.

Про те, що надихає

Я багато спілкуюся з іншими майстринями. Часто перегляда Pinterest. А ідеї для вишивки приходять навіть на вулиці. Усе, що нас оточує – це джерело натхнення. Наприклад, поєднання та відсоткове співвідношення кольорів на чоловіковій сорочці – з австралійського бумерангу.

Я вишивала на замовлення. Але вже хочеться від цього відійти. Звісно, бувають прохання, яким не можу відмовити. Наприклад, останню сорочку вишивала для діючого військового.

Не можу вишивати дві однакові роботи. Мені це просто виносить мозок. І не можу вишивати, коли конкретно кажуть, що треба. Коли дають малюнок. Кожну сорочку я створюю для конкретної людини.

Іноді замовники відмовлялися. Один чоловік хотів зробити подарунок дружині. Я попросила надіслати два фото: одне – де вона собі подобається, інше – де вона подобається чоловікові. Отримала відмову. Потрібно було відкритися, а до цього не кожен готовий.

Кожного року вишиваю сорочку на подарунок. Від душі. Буває, навіть малознайомій людині. І нічого за це не прошу. Дуже багато отримую від вишивання, тож маю щось віддавати.

“Світ Льону” – це знахідка. Завжди якісні матеріали, хоча це не головне. Найважливіше – відношення до роботи, терпіння, вміння відчути та порадити. В умовах карантину Оля Льон змогла підібрати нитки на сорочку, ґрунтуючись на моїх емоціях та тому, який очікую ефект. Уявляєте? Це було неймовірно. І ця сорочка зараз на виставці! Мені завжди дуже приємно просто порадитися з Олею чи забігти в крамничку, щоб привітатися. Воно того варте. Це дуже цінне спілкування, яке надихає.